Що таке гіпертиреоз і які його причини?

Гіпертиреоз – це захворювання, при якому щитовидна залоза виробляє занадто багато гормонів для потреб організму. Щитовидна залоза – це невеликий орган, розташований біля основи шиї. Він відповідає за виробництво та виділення двох гормонів: трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4), які регулюють роботу більшості тканин організму, впливають на метаболізм нашого тіла та термогенез (вироблення тепла). Функція щитовидної залози контролюється гіпофізом, який виділяє тиреотропний гормон (ТТГ), який стимулює щитовидну залозу виробляти гормони Т3 і Т4.

Функції щитовидної залози та гіпофіза тісно пов’язані між собою (що називається негативним зворотним зв’язком), через що підвищення рівня гормонів щитовидної залози зменшує вивільнення ТТГ гіпофізом, а дефіцит цих гормонів збільшує виробництво ТТГ, який, у свою чергу, стимулює вироблення щитовидною залозою більше Т3 і Т4.

Найпоширеніші причини гіпертиреозу в Польщі:

Хвороба Грейвса (аутоімунне захворювання, при якому власні антитіла щитовидної залози стимулюють вироблення гормонів)
вузли щитовидної залози (гіперактивний [токсичний] вузловий зоб, вегетативна пухлина щитовидної залози).
До менш поширених причин гіпертиреозу відносяться: підгострий тиреоїдит (захворювання, пов’язане з попередньою вірусною інфекцією) і післяпологовий тиреоїдит.

Наскільки поширеним є гіпертиреоз?

Гіпертиреоз – одне з найпоширеніших ендокринних захворювань, воно вражає приблизно 1–2% дорослих. Хворіють переважно жінки у віці 20-40 років, у дітей зустрічається рідко.

Як проявляється гіпертиреоз?

Клітини щитовидної залози не виробляють і не виділяють гормони, якщо їх не стимулює ТТГ

Під впливом ТТГ активізуються як секреція гормону, так і процеси росту

Антитіло до рецептора ТТГ активує синтез і секрецію тиреоїдних гормонів, а в деяких випадках також активує інші ТТГ-залежні внутрішньоклітинні процеси, включаючи ріст. Деякі антитіла зв’язуються з рецептором, але не активують його, при цьому вони блокують ТТГ – тоді вони викликають гіпотиреоз.Мутації, які активують рецептор ТТГ, призводять до утворення рецепторного білка, який постійно передає сигнал. Потім щитовидна залоза виділяє тиреоїдні гормони навіть без ТТГ (автономно)

G – G білок, AC – аденілатциклаза

Основними симптомами гіпертиреозу є:

відчуття жару
підвищене потовиділення
нервозність, занепокоєння, дратівливість
рукостискання
втрата ваги, незважаючи на підвищений апетит
частіші випорожнення/діарея
почастішання пульсу, відчуття серцебиття
м’язова слабкість
втрата волосся
очні симптоми – екзофтальм, двоїння в очах, набряк і почервоніння повік або кон’юнктиви (типове для хвороби Грейвса)
порушення менструального циклу, безпліддя.

Діапазон симптомів може відрізнятися від пацієнта до пацієнта. У літніх людей симптоми гіпертиреозу можуть бути менш вираженими. Можуть переважати слабкість і проблеми з кровоносною системою – порушення серцевого ритму (миготлива аритмія), симптоми серцевої недостатності.

Що робити при появі симптомів?

Особа, яка виявила симптоми, що свідчать про наявність гіпертиреозу, повинна звернутися до сімейного лікаря, який після медичного огляду (після збору анамнезу та огляду) прийме рішення про необхідність визначення концентрації ТТГ у сироватці крові. Тест проводиться на зразку крові, який не обов’язково брати натщесерце. У разі дуже тяжкого гіпертиреозу необхідно терміново направити пацієнта в стаціонар.

Як лікар ставить діагноз?

Щоб підтвердити гіпертиреоз, необхідно провести гормональні дослідження. Ваш сімейний лікар може призначити первинне дослідження функції щитовидної залози (рівень ТТГ у крові). Якщо отриманий результат відхиляється від норми, необхідно виміряти концентрацію вільних тиреоїдних гормонів (FT4 та/або FT3). Гіпертиреоз діагностується, коли зниження рівня ТТГ супроводжується підвищеною концентрацією FT4 та/або FT3 у сироватці крові.

Якщо діагностовано гіпертиреоз, лікар спробує визначити його причину, що важливо при виборі методу лікування. Для цього допоможуть наступні дослідження:
УЗД щитовидної залози: при вузловому зобі можна визначити наявність вогнищевих змін щитовидної залози; при хворобі Грейвса знижена ехогенність
сироваткові антитіла проти тиреоїдної залози, особливо антитіла до рецептора ТТГ (анти-TSHR): підвищені рівні анти-TSHR характерні для хвороби Грейвса
тонкоголкова аспіраційна біопсія (ТНАБ) щитовидної залози – проводиться при вогнищевих ураженнях щитовидної залози (див. вузли щитовидної залози)
сцинтиграфія щитовидної залози, що виконується в окремих ситуаціях.

Які існують способи лікування?

Існує багато способів лікування гіпертиреозу. Немає одного найкращого лікування, оскільки кожен метод має переваги та недоліки, які можна обговорити з лікарем. Крім того, лікування гіпертиреозу залежить від його причини, ступеня тяжкості, віку пацієнта, супутніх захворювань. Тому оптимальний метод лікування визначається індивідуально для кожного пацієнта. Найчастіше це починається із застосування препаратів, що знижують вироблення гормонів щитовидної залози, зазвичай також, коли планується лікування іншим методом (хірургічне або радіоактивним йодом 131I).

Не можна недооцінювати гіпертиреоз, відсутність лікування може призвести до небезпечних ускладнень, таких як серцеві аритмії, серцева недостатність, остеопороз або криз щитовидної залози (з небезпечним для життя підвищенням концентрації Т3 і Т4). У вагітних жінок гіпертиреоз шкодить як матері, так і плоду (див. Гіпертиреоз під час вагітності). Лікування гіпертиреозу вимагає дотримання вказівок лікаря, регулярного прийому ліків і регулярних медичних оглядів.

Гіпертиреоз лікується за допомогою:

Медикаментозне лікування антитиреоїдними препаратами (тиреостатиками). Антитиреоїдні препарати включають тіамазол і пропілтіоурацил. Тиреостатики пригнічують вироблення гормонів в щитовидній залозі і їх дія виявляється приблизно через 2-4 тижні застосування. Кожен раз лікар індивідуально визначає стартову дозу препарату. Також часто використовується додаткове лікування ß-блокаторами, такими як пропранолол, які самі по собі не знижують рівень гормонів щитовидної залози, але допомагають контролювати деякі симптоми, такі як тремтіння рук або відчуття прискореного серцебиття. Під час курсу лікування лікар контролює ефективність терапії шляхом клінічної оцінки (опитування та огляд пацієнта) та визначення рівня гормонів щитовидної залози та відповідно коригує дозу препарату.

При лікуванні тиреостатичними препаратами можуть виникати побічні ефекти.

При появі будь-яких тривожних симптомів, які можуть бути пов’язані з початком лікування, пацієнт повинен якнайшвидше повідомити про це лікаря. При незначних ускладненнях (наприклад, свербіж шкіри, біль у суглобах) достатньо змінити препарат або його дозу. У деяких дуже рідкісних випадках може знадобитися припинення лікування тиреостатиками.

Особливо небезпечним, але, на щастя, надзвичайно рідкісним ускладненням може бути агранулоцитоз, тобто значне зниження кількості нейтрофілів (типу лейкоцитів) у сироватці крові внаслідок оборотної токсичності для кісткового мозку, яке минає після відміни препарату, але вимагає ретельний медичний нагляд. Це дуже небезпечний стан, оскільки тоді сильно порушується опірність організму інфекції. Тому при появі температури, слабкості, болю в горлі пацієнт повинен негайно припинити прийом препарату і терміново звернутися в поліклініку або лікарню для контролю крові за допомогою мазка. Якщо кількість нейтрофілів не знижується, слід негайно розпочати попереднє лікування. У разі підтвердження агранулоцитозу цю групу препаратів більше ніколи не можна використовувати в майбутньому.